Передвиборча «кістка» від кандидатів - виборцям

24.01.2012 10:54

Народне прислів’я: «Скажи мені, хто твій депутат, і  я скажу тобі - хто ти». Купівля аморальними негідниками від політики виборців давно стала повсякденною реалією політичного життя нашої країни. Про це вже написано сотні статей і моя не буде вирізнятись оригінальністю, але як кажуть, не можу мовчати.

Регіонал Максим Луцький, котрий закріплений донецьким кланом за одним із районів Києва, відновив київську традицію, засновану набожним Л. Черновецьким: зрівняв киян з собаками. Правда собакам кістку кидають частіше, ніж люмпенам харчі, медикаменти і т.п. Перед новим 2012 роком Луцький розпочав дарувати ворожому київському електоратові (рейтинг блакитних на рівні 6-7 %) ті ж медикаменти й шампанське (мабуть, аби запивати таблетки)… Я не проти, аби політики підгодовували виборців гречкою, цукерками і шампанським. Але за принциповою схемою: політик купляє провізію – передає її нейтральній громадській організації (на кшталт Товариства Червоного Хреста України) – організація годує громадян без застосування агітації. Луцький нібито зробив все правильно, але з одним виключенням: на упаковках медикаментів та пляшках шампанського члени «молодої команди» регіонала розмістили фейс (обличчя) Луцького. Як не крути, а політична агітація, як-то кажуть, «на обличчя»…  Та й незрозумілі виправдання кума Табачника Луцького: мовляв, він роздає «кістки» задовго до виборів, отже – дане «меценатство» неможливо розцінювати як злочин. З юридичної точки зору нібито й так, але з моральної точки зору українці навіть нібито живуть у демократичній, соціальній державі… Луцький міг вийти з ситуації героєм, а не опудалом, якби вчинив інакше: напоїв та вилікував майбутніх виборців анонімно (це я описав вище), але з контрольованим витоком інформації від члена нейтральної організації – через місяць-два певний чоловічок міг би нібито випадково промовитись у спілкуванні з журналістом, мовляв – справа Луцького! Журналіст (проплачений владою, або незалежний) видає серію публікацій і виборці «випадково» дізнаються про свого «годувальника». Звісно про це дізнаються не всі бабусі, на котрих Партія регіонів витратила кошти. Але частина бабусь би дізналась, а цього вистачить – сила чуток неймовірна і заміняє стареньким громадянам Інтернет.
На регіональному рівні політична «купівля» виборця здійснюється постійно і вже не викликає подиву. У Бердянську один з кандидатів у депутати під час місцевих виборів 2010 року поставив лавочку біля свого під’їзду, здійнявши великий само піар. Геніально! Фактично, кандидат (нині депутат міської ради) зробив добро особисто для своїх співмешканців (біля ж свого будинку прилаштував лавку), заплямувавши акцію колективною купівлею виборців будинку: голосуйте за мене, я ж реально роблю життя краще! Та й дивна логіка: політик вкладає гроші, замість того аби переконувати потенційних виборців у своїй порядності та професіоналізмі. Про програму кандидата взагалі не йдеться. Інші кандидати (від «Сильної України» слабкого Тігіпка) поздоровляють ветеранів, даруючи продуктові пайки. Мене дивує лише одне: чомусь дарують і згадають стареньких героїв лише під час вибрів. Більше того, логічніше було б передбачити певні кошти у бюджеті міста, а не займатись політичною пропагандою (перед телекамерами). Щось є у цьому гнилого й аморального. Доходить до смішного: вмикаю місцеве телебачення й бачу бабусю, що обіцяє проголосувати за кандидата, бо той зрубав у дворі бабусі дерево, котре заважало їй дивитись у вікно… Стати депутатом стає легко – бери сокиру і рубай дерева. Навіщо освіта, професіоналізм, порядність? Наступні (ті що при владі) обіцяють кардинальні зрушення на краще, але хочеться прокричати їм у обличчя: «то робіть, а не обіцяйте! Ви ж уже при владі!». Нормальний політик при владі не буде нічого обіцяти, він просто випустить агітаційну листівку: зліва надрукує передвиборчі обіцянки з минулих виборів (що обіцяв зробити декілька років тому, до влади), а з права – звіт про виконання минулих обіцянок. Це подіє сильніше за будь-які політичні фантазії. 
Домовленість опозиційних сил про спільні дії на виборах від 22 січня 2012 року надає обережної віри у конструктивну співпрацю. За будь - яких умов нам, українцям, варто якомога скоріше відсторонити від влади тих негідників, що намагаються нас купити. Вони нас не поважають, вважають бидлом і козлами (слова класика кучмізму). Інакше не пропонували б свої політичні «цукерки». Чи варто брати «подарунки»? Можливо, але розуміти це не як щире добро, а ганебну дію пустого за своєю суттю політика, котрий нічого не вартий, оскільки може запропонувати нам лише певну річ замість власної професійної роботи. Дехто скептично зауважить – «той хоч щось для нас робить! За нього і проголосуємо». Алогічність на рівні дегенерата. Якщо вам дозволять обирати оператора атомної електростанції (варіант – командир пасажирського літака), ви теж оберете того, хто дасть вам гречки і консерви? А не страшно буде жити у такій країні та літати на таких літаках? Думаймо головою, робімо вибір…

Віталій Романченко
Заступник Голови бердянської міської організації
ВО «Свобода», член ВТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка